Антикрихкість державного управління: кризи як чинник посилення ефективності політичних інститутів

Abstract

У сучасних умовах політичні системи зазнають впливу масштабних кризових явищ, які можуть як дестабілізувати державні інститути, так і слугувати чинником їхньої еволюції. Традиційні моделі державного управління, орієнтовані на стабільність і передбачуваність, у ситуаціях підвищеної невизначеності виявляються недостатньо ефективними. У даному контексті концепція антикрихкості, розроблена Насімом Талебом [1], пропонує альтернативний підхід, у якому одним із ключових механізмів є адаптивне управління, що передбачає гнучкість прийняття рішень та оперативну реакцію на зміни. Замість фіксованих стратегій, що базуються на прогнозуванні майбутнього, адаптивне управління орієнтується на варіативні сценарії, які можуть змінюватися відповідно до нових обставин. Теоретична модель антикрихкості у державному управлінні також передбачає поєднання гнучкості, інноваційності та децентралізації.