Сек’юритизація прав меншин як політична технологія
Анотація
Питання етнокультурного різноманіття у сучасному політичному дискурсі дедалі частіше розглядається не як сфера реалізації прав і свобод, а як елемент національної безпеки. У цьому контексті посилюється тенденція до інтерпретації ролі меншин крізь призму потенційних загроз. Сек’юритизація постає як дискурсивна політична практика та політична технологія управління, що трансформує меншини з суб’єктів правового захисту на об’єкти контролю та управління ризиками. Така зміна парадигми супроводжується звуженням простору ліберальних норм, закріплених у Рамковій конвенції про захист національних меншин (1995) [1], а також посиленням державних стратегій, спрямованих на досягнення соціальної згуртованості через уніфікацію, а не підтримку різноманіття.
Посилання
Рамкова конвенція про захист національних меншин: Конвенція Ради Європи від 01.02.1995. Верховна Рада України: офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/995_055 (дата звернення: 15.02.2026).
Bigo D. Security and Immigration: Toward a Critique of the Governmentality of Unease. Alternatives. 2002. Vol. 27 (Special Issue). P. 63–92.
Buzan B. People, States and Fear: An Agenda for International Security Studies in the Post-Cold War Era. Brighton: Harvester Wheatsheaf, 1991. 393 р.
European Commission for Democracy through Law. Activities by year: 2020. Venice Commission. Council of Europe. 2020. URL: https://www.venice.coe.int/WebForms/events/ default.aspx?v=2020 (дата звернення: 15.02.2026).
Huysmans J. The Politics of Insecurity: Fear, Migration and Asylum in the EU. London: Routledge, 2006. 198 p.
Huysmans J. Security! What Do You Mean? Journal of International Relations and Development. 1981. № 1. P. 53–78.
Wæver O. Securitization and Desecuritization. On Security. New York: Columbia University Press, 1995. Р. 46–86.
