Автономність поняття політичної медіації: від управлінської процедури до інституту забезпечення внутрішньополітичної стабільності

Authors

Abstract

Інституціоналізація механізмів врегулювання конфліктів є необхідною умовою адаптивності сучасних політичних систем до внутрішньої нестабільності. Явище політичної медіації в Україні та світі наштовхується на проблему термінологічної ентропії. У сучасному політологічному дискурсі поняття політичної медіації досліджується крізь різні призми – соціологічну, правову, публічно-управлінську, конфліктологічну тощо. Таке розмаїття підходів, збагачуючи науковий пошук, водночас створює концептуальну пастку: механічне перенесення визначень із суміжних дисциплін у політичну науку розмиває суб’єктно-об’єктні межі феномену. Метою цього дослідження є систематизація категоріального апарату та обґрунтування потреби, що в інституційному вимірі політики поняття «політична медіація» потребує автономного визначення, відмінного від суміжних категорій.

Author Biography

Дмитро Лобода , Донецький національний університет імені Василя Стуса

здобувач третього рівня вищої освіти кафедри політології та державного управління

References

Белінська О. В. Медіація – альтернативне вирішення спорів. Вісник Вищої ради юстиції. 2011. № 1(5). С. 158–173.

Бородін Є. Є. Механізм медіації в системі публічного управління. Державне управління. 2019. № 2(66). С. 39–43.

Герасимчук С. Медіація як один із видів альтернативного вирішення спорів: визначення, переваги та недоліки. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2024. Т. 82. С. 270–274. DOI: 10.24144/2307-3322.2024.82.1.41.

Кірдан О. Поняття «медіація» та підходи до його трактування у сучасному науковому дискурсі. Педагогічний часопис Волині. 2019. Т. 2(13). С. 12–20. DOI: 10.29038/2415-8143-2019-02-12-20 (дата звернення: 07.12.2025).

Лікарчук Д. С. Медіація як спосіб врегулювання політичних конфліктів. Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти. 2021. № 8. С. 50–61. DOI: 10.31866/2616-745x.8.2021.249009.

Пірен М. І. Конфліктологія: підручник. Київ: МАУП, 2007. 360 с.

Примаков К. Політична медіація versus публічна медіація: розмежування предметних полів посередницьких практик у політиці. Grani. 2025. Т. 28, № 5. С. 197–203. DOI: 10.15421/172618 (дата звернення: 10.12.2025).

Примаков К. Поняття політичної медіації. Epistemological studies in philosophy social and political sciences. 2025. Т. 8, № 1. С. 269–274. DOI: 10.15421/342533 (дата звернення: 07.12.2025).

Француз А. Й., Зубко Д. В. Політична медіація в Україні. Legal Bulletin. 2022. Т. 76, № 4. С. 26–30. DOI: 10.31732/2708-339x-2022-04-26-30 (дата звернення: 10.12.2025).

Amenta E., Carruthers B. G., Zylan Y. A Hero for the Aged? The Townsend Movement, the Political Mediation Model, and U.S. Old-Age Policy, 1934–1950. American Journal of Sociology. 1992. Vol. 98(2). P. 308–339.

Kułak-Krzysiak K., Śwital P. Mediation as Means of Communication for Public Administration in Settling Administrative Disputes. Review of European and Comparative Law. 2023. Vol. 54(3). DOI: 10.31743/recl.16226 (date of access: 10.12.2025).

Laws D., Forester J. Public policy mediation: From argument to collaboration. Handbook of Public Policy Analysis. 2017. P. 539–560.

Podziba S., Bellman H. Public Policy Mediation. Dispute Resolution Magazine. 2012. Vol. 18, № 3.

Stamato L., Jaffe S. Mediation and public policy: Variations on a consensus theme. Mediation Quarterly. 1991. Vol. 9, № 2. P. 165–178. DOI: 10.1002/crq.3900090207 (date of access: 10.12.2025).

Published

2026-05-28

Issue

Section

Секція 2. Нові моделі врядування як відповідь на виклики невизначеності